Кам'янець-Подільський історичний

Додав(ла) Пагор Валентин on 27.04.2010

Аналіз історіографії та дослідження джерел з історії міста Кам’янця-Подільського, викладачами університету ім. І. Огієнка засвідчує, що жителі міста займалися промислами з часу його виникнення. З приводу економічного життя міста неодноразово публікувались статті (здебільшого наукового характеру). Серед провідних дослідників по торговельно-економічних відносинах Кам’янця-Подільського був Петров Микола Борисович. Дослідник неодноразово публікував матеріали про торговельну діяльність кам’янецьких купців з містами і містечками держав Центрально-Східної Європи у ХV-ХVII ст., вплив на неї політики польських королів, правителів Литви, Московії та інших держав [4, с. 195-206]. Займався вивченням промислів які йшли крізь усю історію міста, досліджував організацію та розвиток внутрішньої торгівлі Кам’янця-Подільського у XV-XVIII ст. [2].

На сьогоднішній день провідні позиції у вивченні торговельно-економічної проблематики Кам’янця-Подільського займають Задорожнюк А.Б. та Трубчанінов С.В. [1; 5]. Як зазначає Андрій Задорожнюк: «маловивченою проблемою в історії залишається економічна історія Кам’янця-Подільського. Зокрема проблема ремісничого виробництва в місті у період після 1793 р.» [1, с. 64-66].

Зауважу що ремісниче виробництво того часу мало велику економічну структуру в контексті соціально-економічних відносин у місті. Важливу роль в господарстві міста відігравав млиновий промисел. Сталось так що в місті традиційно відзначали існування трьох млинів за «польських часів». Так, в багатьох люстраціях та описах міста йдеться саме про таку кількість млинів. Добре відома люстрація Кам’янецького староства 1566 р., в якій згадується про млин під Кам’янцем (з нього міщани мають третю мірку), млин у місті (з нього мають третю мірку вірмени) та новий млин під замком (він став діяти лише того року) [5].

Ю. Сіцінський припустив; що в турецькі часи могло існувати ще кілька млинів, зокрема на плані 1684 р. два млини показане південніше Замкового мосту. Пороховий млин показано вище Руської брами.

Підтвердженням існування в Кам’янці такої кількості млинів є також виявлений польським істориком у Стамбулі докладний перепис міста, який було зроблено у вересні 1672 р., одразу після захоплення його турками. В переписі зазначено існування 7 млинів та ще й окремо — порохівні [5].

Означений турецький перепис Кам’янця 1672 р. подає ще ряд цікавих подробиць щодо економічного життя міста. Так, в місті. було 120 крамниць («дукагін») та 18 плаців на місці крамниць. Така велика кількість крамниць на перший погляд викликає подив. Відомо, наприклад, що в 1700 р., після того як місто повернулося під владу Польщі, в торговому центрі міста – навколо ратуші – нараховувалося лише 23 цілих і “пустих” крамниць [5].

Млин вірменської громади був ще нижче за течією річки. Він знаходився поблизу із церквою Різдва Христова. Поруч з цим млином показано на плані млин для виготовлення пороху («порохівня») [5]

У Кам’янецькій хроніці від 22 березня 1444 р. записано, що «у Кам’янці була повінь, яка знищила фортецю і забрала водяні млини» [3]. Один із замкових млинів – Карвасарський, згадується у 1651 р., коли місто взяли в облогу козацько-татарські війська. Міська польська залога, у зв’язку з таким становищем, знищила передмістя, щоб все, що «wprzόd Каrwaszer, mlyn i insze domki, ktόre mogly buć na przeskodzi zapaliwszy» [3].

З розвитком в місті пивоварень та винниць зростала кількість корчм і виготовлених різних напоїв. Опис кам’янецького замку 1494 р. зафіксував їх в української та вірменської громад міста 10 [3]. Петров М.Б. зауважує, що міським громадам на володіння корчмами і на варіння горілки необхідно було мати дозвіл від короля. Польська громада міста такого привілею добилася ще у XV ст., котрий неодноразово підтверджувався у XV–XVII ст. Руській громаді таке право було надане королем лише у 1553 р. З приводу цього у королівській грамоті говорилося, що “ми взнали, що польські наші міщани Кам’янця мають надане нашими предками право виготовляти і продавати напій, який польською мовою зветься «gorzalka», і від нього грошові збори проконсулами та консулами міста збираються від продавців і зібрані гроші надходять на громадські потреби міста, то визнаємо справедливим, щоб і руським жителям того ж міста Кам’янця надати таке ж право виготовляти названий напій – горілку та продавати його «як в будинках, так і в околицях міста» [3].

Інші цікаві факти із ремісничого виробництва та життя тодішніх ремісників були наступними. Зокрема щодо статуту олійників 1774 р. Щоквартально цех був зобов’язаний відправляти службу в кафедральному костелі. Були і люди що займались ювелірною справою. Так в 1841 р. їх було надано право вже 9 особам. У 1879 р. російський уряд увалив новий ре лісничий статут з яким ремісничі цехи ліквідовувалися і створювався єдиний ремісничий стан [1, с. 64-66]. Щодо цехового виробництва то пільги до вступу в цех мали діти майстрів, а також удови майстрів вільно могли продовжувати ремесло чоловіка, але лише до того часу, поки знову не одріжуться.

Значного розвитку у Кам’янці-Подільському протягом XV–XVIII ст. досяг промисел візників, а також промисли по видобуванню й обробці каменю, виготовленню пороху і виливанню гармат, бортницький, промисел, пов’язаний з наймитуванням та інші, котрі виступали невід’ємною складовою багатогранного економічного життя тогочасного міста [3] що відігравало свою роль у міському житті, а дослідження цікавих аспектів даних проблем буде корисним для зацікавлених історією нашого міста.

Використана література:

1. Задорожнюк А. Б. Ремесло Кам’янця-Подільського наприкінці XVII – У 90 –ті роки ХІХ ст. / А. Б. Задорожнюк // Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв’язків: історія і сучасність. – Кам’янець-Подільський, 2004.

2. Петров М.Б. Організація та розвиток внутрішньої торгівлі Кам’янця-Подільського у XV-XVIII ст. / М.Б. Петров // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2005. – Т. 13. – 592 с.

3. Петров М. Б. Промисли в економічному житті Кам’янця-Подільського у XV-XVIII ст. / М.Б. Петров // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2008. – Т. 18. – 480 с.

4. Петров М. Б. Торговельні відносини Кам’янця-Подільського з державами Центрально-Східної Європи у ХУ-ХУІІ ст. / М.Б. Петров // Вісник Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огіснка. Історичні науки. — Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2008. – Вип. 1. — С. 195-206.

5. Трубчанінов С. В. Деякі проблеми економічного життя Кам’янця-Подільського / Трубчанінов С. В. // Кам’янеччина в контексті історії Поділля. Науковий збірник / Ред.Борисевич С.О., Винокур І.С. та ін. – Кам’янець-Подільський, 1997. – Т. І. – 128 с.

Автор:

Пагор Валентин

Студент КПНУ ім. І. Огієнка

Доречно:

1. Планується друк монографії професора М. Б. Петрова з історії Кам’янця-Подільського XV-XVIII століть
2. Дарча грамота Сінана про будівництво вірменської церкви в Кам’янці-Подільському (із досліджень Я. Дашкевича)
3. Кам’янець-Подільський в науковій спадщині М. Б. Петрова
4. Петров М.Б. Історична топографія Кам’янця-Подільського кінця ХVII- ХVIIІ ст. (Історіографія. Джерела).
5. Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки. Том 18.
6. Деякі документи до історії Кам’янця-Подільського в часи окупації міста (1941-1944 рр.)
7. Цікаве з історії Кам’янця-Подільського у ХІХ ст.

Категорії: Історіографія, Історія Кам'янця на Поділлі, Загальна
Теги: громада, дослідження, економічне життя, Задорожнюк Андрій, Кам’янець-Подільський, КПНУ імені Івана Огієнко, краєзнавство, Пагор Валентин, Петров Микола, регіональна історія, Трубчанінов С.В., факти