Кам'янець-Подільський історичний

Додав(ла) Пагор Валентин on 27.05.2011

На конкурс

Не жалею, не зову, не плачу,

Все пройдет, как с белых яблонь дым.

Увяданья золотом охваченный,

Я не буду больше молодым.

С. Есенин

Згадуючи останню розмову з Миколою Борисовичем, чомусь пригадались саме ці рядки. Мені важко підібрати потрібні слова аби розповісти про нього. Можливо тому, що він не є для мене одним з когорти викладачів історичного факультету. Для мене Микола Борисович – це друг, порадник, наставник. Людина, яка розуміла мене з-пів слова, була і опорою, і підтримкою.

Микола Борисович був надзвичайно талановитою людиною. Йому вдавалось усе – займатись наукою, якій він віддавався сповна, виховувати молоде покоління історичного, керувати кафедрою, яку він очолював, писати вірші, малювати та бути зразковим батьком і чоловіком.

Я завжди дивувалась його оптимізму, працелюбності, відданості улюбленій справі, для мене він був прикладом для наслідування. Під керівництвом Миколи Борисовича, я працювала над дослідженнням історії Поділля, ми разом писали мою першу курсову, перший виступ на краєзнавчу конференцію. Багатьох речей мене навчив саме він, але одного з його повчань я не забуду ніколи – вірити в себе і свої сили та завжди йти вперед, не дивлячись ні на які негаразди. Я до кінця своїх днів буду вдячна долі, що познайомила мене з людиною, яка стала для мене взірцем на все життя, людиною, яка виховала в мені якості професіоналізму.

Мені важко змиритись з тим, що його вже немає серед нас, що немає більше розмов, веселої посмішки та блиску в очах, немає “любовних” цукерок, які Микола Борисович любив роздавати дівчатам, але одне залишилося – пам’ять про Вас, і будьте певні, що все, чого Ви мене навчили, останні поради та настанови, що мені дали, будуть виконані на “5” з “+”!

Микола Борисович Петров народився 25 грудня 1952 р. в с. Сирватинці, на Городоччині. Ріс він добрим, життєрадісним і допитливим. З дитячих літ відзначався щирістю вчинків, доброзичливістю, працелюбністю й скромністю. У 1970 р. вступив на підготовче відділення Московського університету мистецтв (заочна форма), куди щомісячно надсилав 30 робіт, виконаних олівцем, аквареллю й маслом. Навчався у названому закладі майже рік (припинив його внаслідок призиву на військову службу), продовжував кохатися в поезії.

З 1971 по 1973 рр. проходив військову службу у збройних силах СРСР, а після її закінчення вступив на історичний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (1973 р.), навчання на якому досить швидко полонило його. Найкраще імпонували дисципліни, які вивчали давню, середньовічну і нову історію України. Було і в кого навчатися. Це провідні викладачі факультету професори Л.А.Коваленко та П.Ф.Лаптін, доценти І.І.Винокур, П.Ф.Щербина, А.О.Копилов, О.Д.Степенко, М.Ф.Довгань та інші. Ще з студентської лави провідною темою наукових студій М.Петрова стала історія Кам’янця-Подільського. Щорічно брав участь у спостереженнях за земляними роботами, що проводилися для прокладання комунікацій у межах території Старого міста і замку, здійснював археологічні розвідки в околицях Кам’янця, вивчав архівні матеріали про його історію. Активно працював у гуртку з історії України, виступав з доповідями на регіональних і республіканських студентських наукових конференціях. Набирався досвіду проведення археологічних розкопок, з 1974 р. кожного літа працюючи у складі інститутської археологічної експедиції (керівник І.І.Винокур), яка досліджувала поселення II-XIII ст. н.е. у Бакоті, Конилівці, Великій Слободі, Баговиці, Міцівцях, Старій Ушиці, Пижівцях, Рудківцях та в інших містечках і селах. Окрім методики проведення розкопок та обробки археологічного матеріалу, виконував всі креслярські роботи, замальовував археологічні знахідки.

У 1977 р., після закінчення навчання, розпочав працювати на факультеті на посаді ст. лаборанта кафедри історії СРСР і УРСР. Окрім обов’язків ст. лаборанта займався науковою та навчальною роботою. Проводив заняття у студентів історичного факультету з історії СРСР та УРСР та зі слухачами підготовчого відділення.

У 1983 р. вступив на денну форму навчання до аспірантури Інституту археології АН УРСР (нині Інститут археології НАН України). Доречно зауважити, що ще наприкінці 70-х рр. ХХ ст. вималювалася тема наукового дослідження – “Історична топографія Кам’янця-Подільського XII-XVIII ст.” З того часу почали з’являтися статті, присвячені її окремим аспектам, перші праці у збірниках матеріалів і тез наукових та історико-краєзнавчих конференцій, окремі брошури. Кандидатську дисертацію Микола Борисович виконував під керівництвом відомого вченого, академіка П.П.Толочка. У 1986 р. успішно закінчив аспірантуру, а 24 грудня 1987 блискуче захистив кандидатську дисертацію у спеціалізованій Раді Інституту археології АН УРСР.

З кінця 1986 до 1990 рр. М.Б.Петров займав посади асистента і ст. викладача кафедри історії СРСР та УРСР Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту, яку очолював доктор історичних наук, професор І.І.Винокур. Наприкінці 80-х рр ХХ ст. громадсько-політичне життя в Україні вирувало. Відбувалося реформування освіти і, в першу чергу, вищих навчальних закладів гуманітарного профілю. Не залишився осторонь цього процесу і Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Саме наприкінці 1990 р. на історичному факультеті організовується кафедра історії України, завідуючим якої призначається М.Б.Петров. На цій посаді сповна проявилися кращі риси його вдачі: виваженість, мудрість, прозірливість, інтелігентність, уміння ладити з колегами й студентами, тонкий доброзичливий гумор, самокритичність, здатність до компромісів. Саме під керівництвом М.Б.Петрова відбулося становлення кафедри, яка нині по праву належить до провідних в університеті. Тому не випадково він ще тричі обирався на цю посаду. У 1995 р. йому було присвоєно вчене звання доцента.
Вагомі успіхи в науковій та педагогічній діяльності стали підставою для обрання М.Б.Петрова Вченою Радою університету у грудні 2002 р. на посаду професора.

Оцінюючи наукову спадщину М.Б. Петрова як історіографічне надбання, слід зазначити, що свої праці він писав на основі великої кількості джерел. Це видно як з приміток до його робіт, так і з самого їх змісту. До них він ставився критично, аналізуючи і порівнюючи різні за походженням документи, які потрапляли йому до рук. Учений ввів у науковий обіг значну кількість раніше невідомих архівних документів. При написанні наукових статей використовував чималий масив опублікованих документів і робіт відомих дослідників. У основі методології його досліджень покладений принцип позитивізму. Для об’єктивного подання матеріалу він дотримувався канонів історизму, висвітлення фактів у їх хронологічній послідовності.

У цілому, тематика досліджень М.Б. Петрова поділяється на три провідних напрямки наукового пошуку. Перший із них пов’язаний із дослідженням історії Кам’янця-Подільського ХІІ – ХVІІІ ст.; другий – з історією міст і містечок Поділля та Волині епохи середньовіччя і раннього модерного часу; третій – з історіографічною спадщиною дослідників, які досліджували подільські та волинські старожитності.

За наукові і навчальні досягнення Миколу Борисовича було нагороджено нагрудним знаком “Відмінник освіти України” (1998 р.), Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2002 р.), Хмельницької обласної державної адміністрації (2003 р.), Грамотою Хмельницької обласної ради (2007 р.), Почесною відзнакою Кам’янець-Подільського державного університету (2007 р.), Знаком Міністерства освіти і науки “Петро Могила” за розвиток вищої освіти (2008 р.).

Працюючи на історичному факультеті Кам’янець-Подільського національного університету понад 30 років, Микола Борисович був свідком його багатогранного життя, об’єктивно оцінював внесок кожного із викладачів та співробітників у розбудову навчального закладу, у підготовку висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів для української держави, удосконалення матеріальної бази тощо.

2 жовтня 2008 року перестало битися серце прекрасної, талановитої від Бога людини – Миколи Борисовича Петрова. Це стало відчутною втратою для історичної науки, колективу, сім’ї. Однак, Микола Борисович продовжує жити серед нас у своїх працях та пам’яті вдячних студентів, колег.

Світла пам’ять, Вам, Микола Борисович.

Список використаної літератури:

1. Будзей О. Микола Петров: «Кам’янець – це феномен» // Подолянин. – 2002. – 20 грудня. – C. 5.
2. Гаврищук А. Історик древнього Кам’янця // Студентський меридіан. – №1443. – 2002. – 30 грудня. – С. 2.
3. Степанков В.С. Микола Борисович Петров // Кам’янець-Подільський державний університет в особах. – Т.2. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2005. – С. 346-364.
4. Петров М., Винокур І. Історична топографія Кам’янця-Подільського з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. Методична розробка. – Хмельницький, 983. – 2 др. арк.
5. . Петров Н.Б. Историческая топография Каменца-Подольского ХІІ – ХVІІІ вв. Дисертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. – К., 1987. – 243 с.
6. Степанков В.С. Микола Борисович Петров // Освіта, наука і культура на Поділлі: Збірник наукових праць. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2008. – Т.11. – С. 466.

Марина Гончар

магістрантка історичного факультету

Доречно:

1. МИКОЛА БОРИСОВИЧ ПЕТРОВ – ЛЮДИНА, НАУКОВЕЦЬ, ВЧИТЕЛЬ. Кліо №61 – жовтень 2008 року.
2. Петров М.Б. Історична топографія Кам’янця-Подільського кінця ХVII- ХVIIІ ст. (Історіографія. Джерела).
3. Трубчанінов Сергій Васильович – науковець та видавець
4. Планується друк монографії професора М. Б. Петрова з історії Кам’янця-Подільського XV-XVIII століть
5. Іван Нетеча – людина і педагог (нарис про життя і професійну діяльність)
6. Кам’янець-Подільський в науковій спадщині М. Б. Петрова
7. Молодь активно вивчає історію Кам’янця-Подільського

Категорії: Загальна, Конкурс, Персоналії
Теги: історичний факультет, викладач, Кам’янець-Подільський, Конкурс, КПНУ імені Івана Огієнко, людина, Марина Гончар, Микола Петров, науковець