Кам'янець-Подільський історичний

Додав(ла) Muza on 26.08.2010

16 червня 2010 року на нашому сайті я опублікувала матеріал під назвою “Листівка №36 із сувенірного набору “Губернии Российской империи” 1856 року”. Згодом на адресу нашої редакції була надіслана стаття відомого молодого українського вченого-географа, котрий детально вивчав дане питання. За згодою автора ми публікуємо його творіння. Варто зазначити, що Олег Євгенович Афанасьєв народився 6.02.1980 р. у Дніпропетровську. Проживає там і нині,  працює у Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара. У свої молоді роки досяг значних вершин у науці: являється науковим керівником Студентського Наукового Товариства ДНУ, замысником Голови Ради Молодих Вчених ДНУ, Головою НАСА (Наукова асоцыацыя студентів та аспірантів ГГФ ДНУ), Секретарем Дніпропетровського відділення картографічної асоціації, членом Географічного Товариства України, Національної спілки краєзнавців, Іменним стипендіатом Кабінету Мністрів України (з 2009 р.), лауреатом конкурсу “Кращий молодий вчений Дніпропетровщини” – 2008, 2010 рр. І це ще далеко не весь перелік досягнень молодого дослідника. Адміністрація сайту “Кам’янець-Подільський історичний” щиро вдячна Олегу Євгеновичу за цікаве знайомство та співпрацю.

Досліджений зміст географічної інформації про українські губернії Російської Імперії, якою наповнені зображення на гральних картах, виданих в ХІХ столітті Костянтином Грибановим. Проаналізована інформаційна насиченість цих карт, визначені особливості природокористування – природні ресурси, галузі господарювання, етнографічні особливості населення, які на той момент часу вважалися репрезентативними для території сучасної України, які формували «образ» території українських губерній у суспільстві Російської Імперії. Обґрунтовується розуміння карт К.М. Грибанова в якості «географічних артефактів» – джерел інформації минулих історичних періодів, що є географічними за змістом й духом.

Вступ. Сучасний етап формування географічної науки характеризується значною активізацією зацікавленості науковців стадіальністю її еволюційного розвитку. Внаслідок цього сьогодні в Україні активно розвиваються такі два взаємопов’язані напрями, як історія географії та історична географія. Не вдаючись в об’єктивні подробиці методологічних відмін цих двох напрямів, зазначимо, що обидва вони мають багато в чому спільну наукову методологію. Часто спільними в цих науках є й інформаційні джерела. Особливе місце тут належить стародрукам – різноманітним виданням географічного, історичного, економічно-статистичного тощо змісту, старим й старовинним картотворам, енциклопедіям, збірникам тощо. Втім, часто прийнято вважати, що ці видання є об’єктом й засобом досліджень істориків, адже найчастіше вони є важкодоступними для географів, «скриваючись» в державних історичних архівах, спеціальних фондах рідкісних й давніх книг бібліотек тощо. Але подібні інформаційні джерела минулих століть є в першу чергу неоцінним матеріалом для географів, що досліджують історію становлення своєї науки, роботі з такими джерелами досліднику-історикогеографу слід віддавати першочергову пріоритетність. Вважаємо тому невиправданим відносити їх тільки до історичних інформаційних джерел. Тож варто запровадити таке поняття, як «географічний артефакт» на означення тих витворів наших пращурів, які складають надбання розвитку культури й суспільства, науки як такої, але є географічними за змістом й духом. Одними з таких маловідомих й вкрай важкодоступних «географічних артефактів», є гральні географічні карти (картки), видані Костянтином Грибановим в 1850-х роках. Вони являють собою досить незвичне для сучасності поєднання досягнень тодішньої імперської географічної науки й функцій звичайних гральних карт.

Вихідні передумови. Проблематиці досліджень давніх наукових географічних праць й творів різного характеру й століть (книг і монографій, карт, атласів тощо) присвячено достатньо багато наукових публікацій сучасних науковців. Втім, найчастіше подібні публікації стосуються саме класиків географічної науки, наукової спадщини тих визначних вчених, чий внесок у розвиток географічної науки є беззаперечним. Нажаль, практично відсутні в науковому просторі нашої країни в царині історії географії дослідження, в яких розглядалися б питання методів й методик формування географічних уявлень широких верств населення в історичному минулому, інакше кажучи, методики «географічної просвіти» населення, які вживалися й застосовувалися в попередні часові періоди суспільного розвитку. Зокрема, мова йде не про методики навчання й вивчення географії як науки чи учбової дисципліни, а саме про роль й значення географії для широкої суспільної просвіти, конкретні методи й засоби, вживані при цьому. Відомо, що «уявлення» (зокрема, географічне) в загальнонауковому сенсі є вищою формою чуттєвого вираження у вигляді наочно-образного знання [4]. Відомий історико-географ Дж. К. Райт стверджував, що географічні уявлення – «це все, що люди знали, відчували, вважали вірним, коли мова йшлася про походження, сучасний їм стан й розташування географічних об’єктів на Землі…» [7, С. 15]. Отже, цікавим з точки зору історії географічної науки є питання про те, яким чином, за допомогою яких методів, предметів, засобів, відбувалося формування географічних уявлень людей про місцевості, території держави в попередні історичні часи. Нижче спробуємо дослідити це питання на прикладі досить специфічних творів, які були видані в Російській Імперії в XIX столітті.

Цілі і завдання статті. Ціллю публікації є історико-географічний аналіз інформаційного змісту й навчально-виховних функцій таких особливих творів, як гральні картки К.М. Грибанова, що видані в 1830–1850-х роках в Російській Імперії. Для цього вирішується низка завдань, як-от: 1) запровадження й обґрунтування поняття «географічний артефакт», його місця й значення для історії географії; 2) історико-географічний аналіз передумов виходу у світ подібних до карт К. Грибанова видань; 3) визначення ролі й функцій карток Грибанова; 4) дослідження інформаційного змісту карток; 5) аналіз «репрезентативності» поданих на картках українських губерній у складі Російської Імперії, традицій представлених у виданні особливостей природокористування цих регіонів; 6) визначення значення досліджуваних історичних географічних видань для сучасної географічної науки.

Виклад основного матеріалу. Джерельна база двох споріднених дисциплін – історичної географії та історії географії, як здається, є спільною. За своєю суттю ретроспективно-географічне дослідження є передусім дослідженням писемних джерел як пам’яток культури, що відображали географічні реалії або стан географічної науки певного часу. В свою чергу, поряд із писемними джерелами минулих епох одними із надзвичайно цінних для істориків географії є й речові, лінгвістичні, фольклорні, іконографічні пам’ятки культури певних народів чи місцевостей. Досить часто (а, можливо, й в абсолютній більшості) створювалися ці джерела не професійними географами, навіть часто й не для цілей географії як науки. Втім, за своїм інформаційним змістом вони сьогодні можуть з повним правом розцінюватися як географічні. У істориків для позначення інформаційних джерел (речових, предметів матеріальної культури, археологічних пам’яток) широко вживається термін «артефакт», під яким розуміються будь-які штучно створені людиною предмети в попередні історичні періоди. Артефакти можуть бути як матеріальними (певні предмети, речі, знаряддя тощо), так й духовними (вербальні джерела, наукові здобутки, духовно-сакральні традиції й витвори мистецтва і фольклору тощо). Як правило, всі артефакти становлять цінність для розуміння процесу формування й розвитку того чи іншого народу, території, і ретельно охороняються, зберігаючись в музейних, архівних фондах, сховищах, або в приватних колекціях. І найчастіше можна чути твердження, що історичні артефакти через притаманні ним хроно-інформаційні властивості, є об’єктом наукового інтересу істориків. Це твердження не можна вважати вірним вже хоча б тому, що ті чи інші артефакти за своєю природою здатні становити науковий інтерес для тих чи інших науковців-не істориків, які вивчають процес формування своєї науки. Є й такі артефакти, без яких неможливе вивчення ані історії географії, ані історичної географії. Тому вважаємо, що всі ті артефакти, які становлять інтерес для вивчення в географії, які є географічними за призначенням, функцією, суттю, слід називати «географічними артефактами». Також варто розуміти, що не так самі географічні артефакти відносяться до вивчення їх історією географії чи історичною географією, як окремі аспекти їх змісту і структури. Справа ще й у тому, що на тому етапі, коли певний географічний артефакт з’являвся (створювався), то він не характеризував собою ні історії науки, ні історичної географії. Він на певний історичний час свого існування й функціонування був елементом наукової актуальності. Артефактом цей елемент стає значно пізніше, після проходження певного часу. Тоді він сам стає складовою історичного розвитку, історичним географічним джерелом, у змісті і структурі якого відображені моменти історії розвитку науки або народу чи території. Отже, без залучення географічних артефактів, вивчення першоджерел, вважаємо неможливим будь-яке наукове дослідження з історії географічної науки. Істотне завдання для історії української географії полягає в тому, щоб шляхом всебічної й всеохоплюючої джерельної, архівної евристики розширити коло джерел, що використовуються у дослідженнях, збільшити питому вагу географічної артефактної бази.

Нижче ми спробуємо реалізувати зазначене завдання на прикладі досить рідкісних й маловідомих географічних артефактів – колекцій гральних карт Костянтина Грибанова [2, 3], графічні зображення яких містять важливу географічну інформацію. Автор даної публікації особисто ознайомився із цими колекціями, що зберігаються в фондах Російської державної бібліотеки, чим й визначається наша зацікавленість темою гральних карт з історико-географічних позицій. Нижче розглянемо передумови появи зазначених географічних артефактів, їх інформаційно-культурологічний зміст й функції.

Складовою духовної культури будь-якого народу є прагнення до реалізації потреби в грі. Азартні ігри – це важливий елемент буття людини, відомий ще з доісторичних часів. Серед найдавніших видів ігор є карточні. Перше в історії винайдення карт частіше всього пов’язують із Китаєм, де вони з’являються в VIII столітті н.е. Дехто з істориків вважає, що до Європи гральні карти проникли тільки через п’ять століть – під час періоду Хрестових походів наприкінці ХІІІ століття. Існує також точка зору, що в ХІV столітті їх вигадав маловідомий живописець Жикомін Грингонер для розваги французькому королю Карлу VІ [6].

З точки зору історичної географії цікавим видається дослідження таких географічних артефактів, як гральні карти, адже вони у досить своєрідній формі відображають побутову, стилістичну, досудову культуру свого часу. Являючись однією з різновидів прикладної графіки, гральні карти надають можливості ознайомитися й з досягненнями типографської майстерності минулого. Часто в минулому для виготовлення карткових колод винаходили нові види друкарської техніки, сюжети для графічного зображення на гральних картах створювалися іменитими художниками (так, наприклад, відомо, що над дизайном гральних карт працював й відомий український художник-графік Георгій Нарбут, автор перших українських грошових знаків). Тому гральні карти, що вироблялися в минулі історичні епохи, становлять неабиякий науковий інтерес для історичної географії культури.

На теренах Російської Імперії (й, відповідно, тій частині сучасної України, що входила до її складу) гральні карти були завезені на межі ХVІ – ХVІI століть, й поширилися досить швидко. Вперше у законодавчих актах про гральні карти як протизаконну гру згадується в 1649 році [6]. Тривалий час це був продукт імпорту з Європи, аж поки на їхній імпорт була накладена заборона в 1819 році, й налагоджене власне їх виробництво. Тоді ж урізноманітнюється їхній формат, засоби оформлення, призначення, цінова категорія. Видавалися гральні карти провідними типографіями Санкт-Петербургу, Москви, Києва. З’являються й колоди карт з «тематичним» інформаційним графічним наповненням. Значна популярність й поширеність карточних ігор породжує виникнення не тільки виробництва самих гральних колод, але й супутніх товарів – предметів прикладної майстерності: спеціальних ломберних столів для гри, щіточок для стирання записів на суконному покритті столу, записних книжечок, різноманітних фішок, фаянсових й срібних лотків для карт, шкатулок, виконаних зі срібла, малахіту, дорогих порід дерева, черепахи, перламутру, шиті бісером, канделябрів, свічників, дзеркал, годинників, чайних й кавових сервізів тощо. Багато з цих виробів сьогодні є зразками декоративно-прикладного мистецтва тих часів [5].

На середину ХІХ століття, через активізацію соціально-економічного розвитку й з початком промислової революції, гостро постає питання про необхідність громадської просвіти, подолання безписемності широких верств населення, їх інформаційного забезпечення тощо. Поряд з багатьма іншими методами вирішення зазначеного завдання, до цього були залучені й такі популярні в народі карточні ігри. Так з’являються колоди із приказками й поговірками, видами міст, відомостями з історії (відомі історичні особистості, герої Вітчизняної війни 1812 р., вбрання тих чи інших народів різних історичних періодів й т.п.), ботаніки, астрономії, музики тощо. Розробляються та друкуються й колоди географічного змісту. Отже, карточні колоди відповідного змісту, через їхнє значне поширення в народі, виконують одночасно функцію навчання різноманітним наукам. Пізніше з таких карт «зникають» зображення карточних мастей, але зберігається формат й загальний стиль оформлення. Такі карти призначаються для навчання дітей. У подібному форматі видається, наприклад, дитяча абетка «Крики Петербурга» (1850 р.) – добірка стилізовано оформлених карток, на кожній з яких був зображений розхожий рознощик товарів, майстри, ремісничі, й надписані їхні фірмові вигуки – «крики», відповідно літерам російської абетки. Діти легко впізнавали на кольорових картинках тих, кого вони щоденно бачили й чули на вулицях, й таким чином навчалися грамоті.

Географія протягом ХІХ – початку ХХ століть займає в освітньому просторі Російської Імперії одне з провідних місць. Географічні відомості часто виконували роль пропаганди єдності й величі імперії, водночас формували в широких верствах населення правильні просторово-територіальні уявлення, визначали географічний образ тієї чи іншої частини держави.

Тому окремої уваги заслуговують вже згадані вище гральні карти, віддруковані в 1830–1850-х роках Костянтином Матвійовичем Грибановим (25.03.1797 – ?), художник з фаховою освітою (1806–1817 рр. навчався в Імператорській Художній Академії), який служив товарним ревізором в Міністерстві фінансів Російської Імперії. Його авторству належать дві колоди карт з географічною тематикою оформлення – колода гральних карт на 60 листах [2], і колода дитячих карт (карток) на 80 листах [3]. Обидві колоди представляють собою дуже цікавий витвір мистецтва, сьогодні належать до державного надбання культури.

Перший набір географічних гральних карт Костянтином Грибановим був розроблений в 1830 р. Колода карт містила географічні ілюстрації з обох сторін – аверсної й реверсної. Аверс кожної карти розбитий на 4 поля, на яких стандартизовано подана наступна інформація: 1) в верхньому лівому полі – назва й герб губернії, 2) в верхньому правому полі – позначення масті гральної карти, 3) в нижньому лівому полі – перелік найбільших міст губернії з порядковим номером, відповідним його позначенню на географічній карті реверсної сторони гральної картки, 4) в нижньому правому полі – зображення людини в традиційному для губернії вбранні (як правило, жіночий національний костюм). Реверсна сторона гральної карти (т.зв. «рубашка») представлена географічною картою відповідної губернії, на якій певним кольором обведений контур кордонів губернії (внутрішня обвідка контуру), і різними кольорами – кордони сусідніх губерній (зовнішня обвідка контуру губернії). На карті містяться позначення пунсонами й цифрами міст губернії, а також підписані назви губерній-сусідів й деяких найважливіших гідрографічних об’єктів (річок, морів), наводяться лінії найважливіших транспортних шляхів. Також на цій стороні гральної картки зазначена відстань у верстах від губернського центру до двох столиць Російської Імперії – Санкт-Петербургу й Москви. Слід зазначити, що далеко не завжди картографічне зображення орієнтоване суворо по сторонах світу, а розміщене інколи будь-як інакше з метою вміщення картографованої території у формат видання. Орієнтуватися в географічному розташуванні території допомагає зображення чотиристоронньої рози-діаграми – знаку орієнтування з латинськими літерами, якими позначені сторони світу. Приклад змісту оформлення карт наведений на рис. 1.

Колода складається з 60 карт. Звичайна велика (або повна) колода гральних карт нараховує 52 карти (від тузу до двійки), тоді як кількість карт в колоді Грибанова на 8 одиниць більша. Це пояснюється тим, що автор ставив за мету створити саме тематичну географічну колоду з зображеннями усіх адміністративно-територіальних одиниць, на які тоді поділялася Російська Імперія. Таких одиниць було саме 60. Автор описуваного витвору мистецтва підійшов до вирішення питання невідповідностей кількостей адміністративних одиниць й значень гральних карт досить цікаво й грамотно: на восьми гральних картках, в місці, відведеному для позначення карточної масті, К. Грибанов розмістив умовні позначення до картографічних зображень. Так, на картках, присвячених Грузії й Князівству Фінляндському, автор розмістив позначення категорій населених пунктів за їх значеннями й розмірами; на картці Омської області – типи шляхів сполучень; на картці Царства Польського наведені категорії кордонів (державний, генерал-губернаторський, губернський, повітовий); а на картах Землі Донських Козаків, Камчатської, Чукотської й Якутської областей – позначення типів ландшафтів, які відображені на картах деяких регіонів.

Цікавим для нас видається аналіз змісту географічної інформації, уміщеної на гральних картах стосовно тих губерній, які традиційно вважають «українськими», тобто тих, які включали в себе землі сучасної України. На теренах Російської Імперії до таких губерній відносилися 9 територіальних одиниць (Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська). Також можна відносити до цього переліку й територію Бессарабської області, до якої входила уся сучасна південно-західна частина Одеської області (Буджяк). Отже, в табл. 1 наведена інформація, яка подається на географічних гральних картах К. Грибанова стосовно територій вказаних адміністративно-територіальних одиниць.

Не зважаючи на усю унікальність аналізованого витвору Костянтина Грибанова, слід відзначити, що, напевно, його гральні карти досить швидко виявилися непридатними для справжніх картярських ігор. І причина тому – саме в оформленні реверсної їх сторони: адже відомо, що т.зв. «рубашка» – зворотна сторона гральної картки повинна бути оформлена абсолютно однаково для запобігання шулерству (нечесній грі) під час картярської партії. Із зазначеною колодою цього уникнути було неможливо: достатньо було тільки запам’ятати, якому знаку якої карти відповідає та чи інша губернія, і перемога тій людині, яка вміє обраховувати комбінації гри, забезпечена. Малоймовірно, щоби автор цієї колоди цього заздалегідь не розумів. Тож важко відповісти, насправді, яка функція карт цього видання була першочерговою – гральна, чи просвітницька. Ми схиляємося до того, що першочерговою була саме просвітницька роль цього видання, адже так широкі верстви населення імперії мали змогу отримати мінімально необхідні знання з географії держави, і головну роль при цьому відігравала саме візуальна (зорова) пам’ять. До того ж, підтвердженням цьому аргументу може бути й те, що Костянтин Грибанов невдовзі розробляє й випускає в світ ще одну колоду, також географічну за змістом свого графічного зображення, але із орієнтуванням на досить специфічну категорію споживачів – дітей шкільного віку. Видання позбавлене позначень мастей гральних карт, але повністю зберігає формат й стилізованість оформлення під гральні карти. Також звертає на себе увагу й значно збільшений обсяг вміщуваних на них географічних відомостей. Отже, появу такого видання в Росії середини ХІХ століття вважаємо не випадковим.

Всесвітньо відомий український письменник Микола Гоголь в 1831 р. писав: «Велика и поразительна область географии… Какая другая наука может быть прекраснее для детей, может быстрее возвысить поэзию младенческой души их?» [3, С. 98]. Це досить гарно розуміли в тодішній Російській Імперії. Тому географічній освіті приділялася достатня увага: видавалися географічні атласи для дітей, підручники з географії, навчальні посібники. Прикладом саме навчального посібника з географії й може вважатися видання «Альбом географических карт России, расположенных на 80 листках по бассейнам морей, или замечательный и поучительный детский гран-пасьянс» [5], яке побачило світ в 1859 р. (рис. 2).

Вже в самій офіційній назві видання зазначено, що воно орієнтоване на дітей й призначене для самостійного тренінгу з географії Батьківщини. На порівняно невеликих за розміром картках (усього близько 10×7 см) подається інформація про кожну з 80 адміністративно-територіальних одиниць (70 губерній, 10 регіонів з іншими формами устрою), на які поділялася територія Російської Імперії. Можна виділити наступні інформаційні модулі, подані на картках: А) аверсна сторона карток: 1) загальні просторово-територіальні характеристики – назва, площа, чисельність населення губернії, карта губернії з найзначнішими населеними пунктами, річками, кордонами; 2) етно-національні характеристики – перелік представників народів, що заселяли території губерній (в послідовності від найчисельнішої до найменшої), мальоване зображення представника губернії в національному вбранні; 3) характеристики фізико-географічних умов регіону – пануючі типи ґрунтів, характер клімату, основні об’єкти гідрографічної мережі (річки); Б) реверсна сторона карток: 4) міські поселення та їх просторово-географічне положення – перераховані найбільші міста губерній, вказано відстань у верстах від адміністративного центру губернії до Санкт-Петербургу й Москви; 5) особливості господарської спеціалізації регіону (провідні галузі сільського господарства, промислового виробництва, горно-рудної промисловості) та ті природні ландшафти, які першочергово визначають (сприяють, або навпаки, стримують) економічний розвиток, загальний характер й рівень розвитку торговельних відносин в регіоні; 6) специфічні, «найяскравіші» особливості регіону, які, як показує аналіз, можна вважати такими, що визначають привабливість його для мандрівників (рекреаційні, історико-культурні, подійні відомості тощо). На рис. 3 наводимо приклад компанування, структурування й подання інформації на даній серії карток.

Як і для попереднього видання, проведемо порівняльно-структурологічний аналіз змісту наведеної на картках географічної інформації щодо тих губерній, які прийнято вважати українськими (табл. 2).

Як видно з таблиці, характер природокористування українських губерній можна визначати як аграрно-виробничий із зачатками формування промислового комплексу в окремих районах. У переважній більшості губерній переважаючою нацією є українці (яких за тогочасною традицією іменують «малоросіянами»), в двох губерніях пануючим етносом визначаються росіяни (або «великоросіяни») – в Херсонській й Таврійській, в деяких інших губерніях – поляки, молдавани. На відміну від попереднього видання. Тут авто наводить уточнені відстані до столичних імперських міст, визначається значно більша кількість річок тощо. Також на аверсній стороні кожної картки, в нижній лівій частині, наводиться та чи інша літера російської абетки, а на реверсній стороні, посередині верхньої частини карток, зазначений їх порядковий номер. Це не випадкові літери й цифри. Ще у передмові автор одразу зазначає головну функцію посібника – надати уявлення про належність тих чи інших губерній до одного з п’ятьох річкових басейнів (Балтійського, Чорного, Каспійського морів, Північного океану, Кавказу). Приклад компонування карток з надписом «Бассейнъ Чернаго моря» наведений на рис. 4.

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати достатньо широкий спектр навчально-педагогічних функцій, які виконували обидва видання карт К.М. Грибанова, серед яких першочерговими є синтезуюча, евристична, образотворча, пропагандистська, геосвітотворча, освітньо-виховна, педагогічна в широкому розумінні. Подібні методи навчання шляхом поєднання ігри й пізнавального процесу сьогодні багатьма педагогами називаються одними з провідних у навчальному процесі. Як бачимо, добре це розуміли й в далекому ХІХ столітті, й широко застосовували на практиці як стосовно просвіти дорослого населення, так й з метою навчання дітей. І саме гральні карти, зовсім не звичний для сучасної педагогіки засіб, були залучені як інструмент, механізм навчального процесу. Це не позбавлене сенсу, адже математиками доведено, що саме гральні карти з їхнім суворим ієрархічним рядом, чотирма мастями й двома кольорами є ідеальною моделлю для вирішення багатьох завдань з комбінаторики. Дійсно, ми не радили б сьогодні залучати в якості засобу навчання гральні карти, для цього існує безліч інших, не менш педагогічно ефективних методів і способів, але вивчення досвіду минулого, дослідження описуваних в статті географічних артефактів важливе в контексті розуміння процесу становлення й розвитку як географічної науки, так й історії педагогічного географічного процесу. До того ж, цікавим є й розуміння того, що в історії вітчизняної географії мали місце не тільки карти в розумінні картографічних моделей місцевості, але й карти гральні.

Список літератури:
1. Гоголь Н.В. Мысли о географии (Несколько мыслей о преподавании детям географии) // Арабески. – М.: Наука, 2009. – 536 с.
2. Грибанов К. М. География России. Собрание карт: (Игральные карты) – [Б. м.], [первая треть XIX в.]. Литография. Раскрашена; 9,5×6,5 см. – СПб.: Издание М.О. Вольфа, 1830. – 60 л.
3. Грибанов К. М. Альбом географических карт России, расположенных на 80 листках по бассейнам морей, или Замечательный и поучительный гран-пассианс: Собрание карт: (Набор открыток) – [Б. м.], Литография. Раскрашена; 9,5×6,5 см. – СПб.: Издание М.О. Вольфа, 1859. – 80 л.
4. История географии / М.М. Голубчик, С.П. Евдокимов, Г.Н. Максимов. – Смоленск: Изд-во СГУ, 1998. – 224 с.
5. Коллекция игральных карт в Государственном Эрмитаже. – Электронный ресурс [режим доступа: http://rpcs.narod.ru/museum_ermitaj.htm].
6. Коллекция игральных карт в Ивановском Областном музее / Е. Григоренко. – Электронный ресурс [режим доступа: http://www.kolodakart.ru/twiki/bin/view/History/IvanovoCollection].
7. Райт Дж.К. Географические представления в эпоху Крестовых походов: Исследование средневековой науки и традиции в Западной Европе [Пер. с англ.]. – М.: Наука, 1988. – 478 с.

Доречно:

1. Листівка №36 із сувенірного набору “Губернии Российской империи” 1856 року
2. Поділля на карті Себастьяна Мюнстера (1550)
3. Описи Подільської губернії кінця ХVIII – початку ХІХ ст.
4. Сіцінський Ю.Й. Археологічна карта Подільської губернії
5. Гербъ ПОДОЛЬСКОЙ ГУБЕРНІИ
6. Споруди 17-18 століття у Кам’янці-Подільському
7. Трубчанінов С.В. Історико-географічні дослідження. Т.1.

Категорії: Історичні джерела, Галерея, Загальна, Речові джерела, Старі листівки, Твори мистецтва
Теги: вчений, географічна інформація, гральні картки, губернія, джерело, Дніпропетровськ, дослідження, Костянтин Грибанов, Олег Афанасьєв, публікація