ПЕТРОВ М.Б. КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА РАННЬОЇ НОВОЇ ДОБИ У НАУКОВОМУ ДОРОБКУ Я.Р.ДАШКЕВИЧА. (частина 2)

Додав(ла) Михайло Петров on 28.12.2009

Фрагмент плану Томашевича

На основі судових актів вірменської громади Кам’янця XVI ст. Я. Дашкевич розкриває і розвиток торговельних відносин міста з містами та містечками Поділля. Серед них виступають: Язлівець, Скала, Меджибіж, Кудринці, Ходорівці, Панівці, Чорнокозинці та інші. Торгівля кам’янецьких купців з названими містами і містечками не обходилася й без вірмен, котрі торгували кіньми, волами, шкірами тварин, хутром і т.д. Язлівецькі ярмарки в судових кам’янецьких актах згадуються майже так часто, як і Львівські. Інший великий подільський ярмарок проводився в Скалі [23]. Зокрема, говорячи про останній у 1560 р., зазначимо, що 4 листопада перед війтом Сергієм і старшинами Ромашком, Кіркором і Хасу постала дружина Доніга Юль Мелик і принесла 10 руб., за які вона заручилася перед Ованесом Цахно-оглу за свого чоловіка і зобов’язувалася повернути йому ще 7.5 руб. Потім Доніга попросила Ованеса, щоб той зачекав другу половину боргової суми до наступного ярмарку в Скалі. При умові, якщо названу суму, що залишилася, її чоловік вчасно не поверне, то в такому випадку заплатить вона сама [24].

У своїх працях про Кам’янець Я.Дашкевич [25] доводить, що протягом XVI-XVII ст. Кам’янець виступав відомим торговельним конкурентом Львова, а міжнародна торгівля здійснювалася переважно вірменськими купцями. Автор з’ясував, що грамотою 1443 р., якою намісник Ян із Чижова підтримав торговельні привілеї вірмен, було започатковано список королівських привілеїв (1496, 1502, 1507, 1552, 1555, 1567 рр. та ін.), жалуванних кам’янецькій вірменській громаді на торгівлю [26]. Разом з тим історик показав, що торгівля із країнами Європи, через конкуренцію зі Львовом, не завжди давала великі прибутки, а східна – виступала основою економічної могутності вірменської громади. На основі судових актів кам’янецької вірменської громади кінця 50-х – початку 60-х рр. XVI ст. Я.Дашкевич дійшов висновку, що вірмени в торгівлі виступали переважно у якості постачальників так званих східних товарів. Відомо, що торгові відносини з кам’янецькими вірменами підтримував купець Якуб із Токату (найбільш віддалений пункт Малої Азії) [27]. Менш інтенсивними з початку XVI ст. були торгівельні зв’язки кам’янецьких купців з Кримським ханством, хоча відомо, що купець Саркіс Магдесі із Кафи 1559 р. залишив цінний товар (6 нових мисок, 3 нових відра і 3 килими на стіну) для зберігання в кам’янецького війта.

Торговий шлях до Туреччини із Кам’янця, за свідченнями Я.Дашкевича, проходив і по території Молдавії, яка до того ж була й відомим ринком збуту. Кам’янецькі вірмени часто відправлялися туди і за східними товарами, укладали з місцевими купцями угоди про великі торговельні операції. Особливо тісними були зв’язки кам’янецьких купців з купцями Сочави, Оргіїва, Серета і т.д. Вірмени – торгівці кіньми, були постійними учасниками ярмарків в Хотині і Новоселиці [28]. Дослідник з’ясував, що зовсім мало уваги вірменські купці звертали на ринки північних і північно-західних країн. Питома вага обороту з містами Польщі і Білорусії виявилася незначною [29]. Я.Дашкевич справедливо наголошує, що кам’янецькі судові половецькі акти відтворюють лише незначну долю фактично існуючих торговельних зв’язків вірмен – адже не всі справи по купівлі-продажу проходили через війтівський суд.

Аналізуючи актові документи вірменської громади Кам’янця, Я.Дашкевич з’ясовував й питання культурних, господарських та побутових взаємовідносин в місті між українцями та вірменами. З’ясовується, що перші із них досить часто виступали для вірмен компаньйонами в торгівлі. Були випадки, коли непорозуміння між ними вирішувалися в суді. Найчастіше це були спільні торговельні операції по продажу і закупівлі коней та волів. Вірмени українців досить часто запрошували у якості свідків. Вдала операція завершувалася могоричем, після якого купці, продавці і свідки іноді потрапляли на суд до війта. Так сталося і 1560 р., коли перед війтом Сергієм виявився диякон Ованес із скаргою на Ем-бея, з яким вони пили могорич в будинку українця Івана Коваля. Ованес стверджував, що Ем-бей забрав в нього монету із зображенням цісаря та 15 золотих флоринів й не повернув. Після двотижневого терміну, який дав суд для прийняття позивачем та відповідачем присяги, диякон Ованес до нього не з’явився і справу програв [30].

Досліджуючи „націотопографію” Кам’янця, Я.Дашкевич правомірно стверджував, що вірмени мали в межах міста свій окремий квартал, а також мешкали й в кварталах українців та поляків і підпорядковувалися їх юрисдикції. Історик зауважує, що багато вірмен у XV-XVIII ст. носили імена українців. Зокрема, війтів звали Юрком та Сергієм. Серед вірменських купців був пан Пилип, зустрічаються й такі імена вірменських мешканців Кам’янця як Василь, Івашко, Дем’ян, Мусій, Самійло, Помогайко [31] та інші.

Звертав увагу науковець і на історію вірменського права у місті. Його сутність він розкрив у праці “Статут вірменської громади в Кам’янці-Подільському 1616 р.”[32], а зміст намагався з’ясувати у дослідженні магістратської вірменської книги за 1559-1567 рр. Згідно із змістом останньої, Я.Дашкевич з’ясував, що адміністративно-судова влада у вірменській громаді повністю зосереджувалася в руках вірменського війта і колегії присяжних. Окрім адміністративно-судової, війт виконував і господарські функції в громаді, представляв останню в якості довіреної особи по відношенню до польської і української громад, замкового старости, земського суду тощо. Влада вірменського суду поширювалася лише на тих вірмен і представників інших народів, які мешкали у вірменських кварталах. Війт відав магістратською касою, йому підпорядковувалися лавники, писар, стражник, економ і т.д. Зокрема, відомим в судових джерелах є прізвище міського стражника Федька, котрий запрошував жителів громади до суду, був присутнім при зборі податків, стежив за дотриманням порядків і т.п. Я.Дашкевич зауважує, що розгляд судових справ у вірменському суді проводився усно і гласно – при “відкритих дверях” [33]. Звинувачення підсудного за вірменським судочинством можна було встановити на основі трьох видів доказів: показань свідків, документів та присяги. Вірменський суд був одноступінчастим. В ньому широкого розмаху набрала практика порук, присутність при купівлі-продажу трьох свідків, використання могорича-пригощання при укладанні договору тощо.

Досліджуючи кам’янецькі старожитності XVI-XVIII ст., Я.Дашкевич, окрім писемних та картографічних документів з історичної топографії, вивчав й графічні джерела. Дослідник доводить, що місто на ті часи відігравало ключову роль у воєнно-політичних подіях Правобережної України, а тому часто потрапляло в центр уваги європейської громадськості. Саме цим і пояснюється той факт, що Кам’янцю-Подільському присвячено чимало малюнків, гравюр, картин і медалей [34], які допомагають досліджувати різні аспекти історичної топографії міста [35]. Особливу увагу історик звертає на гравюру Кам’янця [36], виконану К.Томашевичем і більш об’єктивно, аніж О.Пламеницька [37], з’ясовує її значення для вивчення територіального розвитку міста у 70-ті рр. ХVІІ – на початку ХVІІІ ст., детально та аргументовано інтерпретує її як історико-топографічне джерело.

Автор цілком слушно підкреслює, що свідчення гравера К.Томашевича для з’ясування різних нюансів історичної топографії міста має переважно умовний характер і не завжди відповідають реальній дійсності. Як стверджує дослідник, гравюра – це вид міста не такого, яким воно було насправді, а такого, яким гравер хотів його показати [38]. Гравюри як носії інформації на ті часи були “ходовим товаром” і художники, щоб подати відомості про найвизначніші споруди того чи іншого міста, часто змальовували найцікавіші об’єкти набагато детальніше, ніж могли побачити їх в реальності. Другорядні будинки зображували стандартно [39]. Крім того, з гравюри не зовсім чітко можна відтворити архітектуру тієї чи іншої культової або житлової споруди, міських чи замкових укріплень, які б виступили сьогодні основою для їх відновлення (маються на увазі втрачені). Гравюру не можна порівняти з топографічним планом, бо вона не дає чіткої інформації про планувальну структуру окремих дільниць міста та детальної локалізації архітектурних пам’яток. Візьмімо для прикладу місцерозташування в системі Польського ринку католицького кафедрального собору св.Петра і Павла. На гравюрі К.Томашевича храм позначений літерою “Н” і розташований у західній перії ринку. Люстрація Кам’янця-Подільського 1734 та “Розподіл квартир” 1739 рр. засвідчують, що в тому місці, де зображений храм на гравюрі, в реальності знаходилися садиби міщанки Томіловичової (вдови), каштеляна П.Лянцкоронського, кафедральних вікаріїв та пана Рохольського [40], а з 1782 р. зводиться будинок католицької духовної семінарії (нині приміщення друкарні). План Кам’янця-Подільського 1773 р. засвідчує, що собор св.Петра і Павла з своїм цвинтарем і дзвіницею прилягав до Польсько-українського ринку у північно-східному кутку [41].

Заслуга Я.Дашкевича полягає і в тому, що на відміну від Є.Пламеницької, він більш переконливо датує гравюру К.Томашевича 1673-1679 рр. [42], а не 1684-1700 рр. [43], з’ясовує її роль у дослідженні територіальної історії міста, вивчає історичну топографію вірменської громади Кам’янця-Подільського упродовж ХVІІ-ХVІІІ ст. [44] і цілком справедливо локалізує її у південній частині Старого міста [46], з’ясовує роль медальєрської пластики ХVІІ-ХVІІІ ст. [45] для розгляду різних напрямів територіальної історії Кам’янця. Дослідник зазначає, що чимала інформація з різних напрямів історії міста, в тому числі і його історичної топографії, міститься в судових актах кам’янецької вірменської громади ХVІІ-ХVІІІ ст. [47]

Я.Дашкевич вивчає й герби Кам’янця XІV-XVIII ст., розробляє з цього приводу й логічно-мотивовану їхню періодизацію. Вона, як запевняє вчений, базується на історико-юридичних та сфрагістичних свідченнях, враховуючи й етнічну історію міста. На цій основі вчений подає 5 “геральдичних” періодів в історії міста названого періоду, а логічно й стільки ж гербів:

1) єдиний герб – магдебурзької юрисдикції (1374-1491 рр.);

2) два герби – магдебурзької і руської юрисдикцій (1491-1496 рр.);

3) три герби – магдебурзької, руської та вірменської юрисдикцій (1496-1670 рр.);

4) два герби – магдебурзької та вірменської юрисдикцій (1670-1790 рр.);

5) єдиний герб – магдебурзької юрисдикції (1790-1796 рр.) [48].

Проаналізувавши численні археографічні та іконографічні джерела, науковець доводить, що досліджуючи герби Кам’янця-Подільського XIV-XVIII ст., доречно мати на увазі не лише один магдебурзький (св. Юрія-змієборця), але й два інші – український зі св. Петром та вірменський з Божим ягням. “Лише компексне і водночас диференційоване вивчення трьох знаків не лише кидає об’єктивніше світло на геральдику міста, але й допомагає рельєфніше зрозуміти суперечливу етноконфесійну ситуацію в місті та намагання двох дискримінованих середньовічно-новочасних націй зберегти і декларувати назовні свою самобутність” [49]. Таким чином, вивчаючи науковий доробок Я.Дашкевича з історії Кам’янця-Подільського XIV-XVIII ст., переконуємося, що історику протягом декількох десятиліть вдалося виявити і дослідити низку писених джерел, на основі яких вчений відтворив багатогранний образ столиці Поділля, науково довів її неординарну роль у європейській історії, котра вимагає об’єктивних і і більш скрупульозних досліджень в майбутньому.
23. Дашкевич Я.Р. Армянская колония в Каменце-Подольском в 50-60 годах XVI в. – С. 81.
24. Документы на половецком языке XVI в… – С.261.
25. Дашкевич Я.Р. Армянская колония в Каменце-Подольском… – С.71-72, 74-75, 77-83.
26. Там само. – С.72.
27. Там само. – С.78.
28. Там само. – С.79.
29. Там само. – С.79.
30. Документы на половецком языке XVI в. – С.263.
31. Дашкевич Я.Р. Армянская колония в Каменце-Подольском… – С.86.
32. Дашкевич Я.Р. Устав армянской общины в Каменце-Подольском 1616 г. // Rocznik Orientalistyczny. – 1976. – T.36. – S.101-109.
33. Дашкевич Я.Р. Армянская колония в Каменце-Подольском… – С.88-89.
34. Січинський В. Історія українського граверства ХVІ-ХVІІІ ст. – Львів, 1937. – С.42; Крип’якевич І. Забуті види України. ХVІІ-ХVІІІ ст. // Українська книга. – Львів, 1937. – №1. – С.18-20; Наливайко Д. Україна другої половини ХVІІ ст. в західноєвропейських історико-літературних пам’ятках // УІЖ. – 1972. – №2. – С.132-134; 1972. – №3. – С.130-131, 134; Дашкевич Я. Види міст України ХVІ – першої половини ХVІІІ ст. як історико-краєзнавчі джерела // ІІ Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. – 19-21 жовтня 1982 р. Тези доповідей. – К., 1982. – С.156-157; Дашкевич Я. Корпус зображень міст України ХVІ-ХVІІІ ст. // Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку. Тези доповідей республіканської наради. – К., 1988.– С.228-230.
35. Дашкевич Я. Види і плани Кам’янця-Подільського ХVІІ-ХVІІІ ст. // Тези доповідей V Подільської історико-краєзнавчої конференції (1979). – Кам’янець-Подільський, 1980. – С.91-92; Його ж. Кам’янець-Подільський в середньовічній гравюрі (типологія, хронологія, джерелознавче значення) // VІІ Подільська історико-краєзнавча конференція (секція історії дожовтневого періоду): Тези доповідей. – Кам’янець-Подільський, 1987. – С.59-61.
36. Dachkevitch Ya. Materiaux pour l’histoire des colonies armeniennes en Ukraine, se trouvant dans les Bibliotheques de Cracovie et de Wroclaw // Revue des Etudes Armeniennes. NS. – Paris, 1970. – P.468.
37. Пламеницька О. Забудова Кам’янця-Подільського за мідьоритом К.Томашевича 1673-1679 рр.: до проблеми дослідження української ведути // АСУ. – 3. – Ч.1. – К., 1996. – С.82-105.
38. Дашкевич Я. Зображення Кам’янця-Подільського 70-х років ХVІІ-ХVІІІ ст. як історико-топографічне джерело // Проблеми історичної географії України. – К., 1991. – С.50.
39. Там само. – С.49.
40. Крикун М. Люстрація Кам’янця-Подільського 1734 р. (до питання про житловий фонд українського міста у XVIII ст.) // Український археографічний щорічник. – Вип.2. – Т.5. – К.: Наукова думка, 1993. – С.234; Dyspartament Garnisony Kamienieckiego. Kwarterunek Anno Domini r.1739 // Львівська наукова бібліотека ім.Стефаника. Відділ рукописів. – Ф. Чоловського. – №2243/ІІІ. – Арк.2-3.
41. План Каменца-Подольского 1773 г. // Державний військово-історичний архів Росії. – Ф.349. – Оп.17. – Спр.598.
42. Дашкевич Я. Зображення Кам’янця-Подільського… – С.46-48.
43. Пламеницька Є. Дослідження Кам’янець-Подільського замку // Археологія. – №16. – 1975. – С.16.
44. Dachkevytcz Ya. Le quartier armenien de Kamenetz-Podolsk sur les gravures du ХVІІ sicele // Revue des Etudes armenienes. N.S. – Paris, 1970. – T.7. – P.470-482; Його ж. Армянские кварталы средневековых городов Украины (ХІV-ХVІІІ ст.) // ИФЖ. – Ереван. – 1987. – №2 (117). – С.63-85.
45. Дашкевич Я. Армянская колония в Каменце-Подольске в 50-60-х годах ХVІ в… – С.77.
46. Дашкевич Я. Кам’янець-Подільський у медальєрській пластиці ХVІІ- ХVІІІ ст. // Музей і Поділля. Тези доповідей наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня заснування Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. – Кам’янець-Подільський, 1990. – С.58-60.
47. Дашкевич Я. Адміністративні, судові й фінансові книги на Україні в ХІІІ-ХVІІІ ст. // Історичні джерела та їх використання. – К.,1964. – Вип.4. – С.153-154.
48. Дашкевич Я. Кам’янець-Подільський XVI-XVIII ст.: місто трьох гербів // Міста та містечка в гербах, прапорах і печатках. – Львів, 2003. – І. – С.76-77.
49. Там само. – С.91.

(Повернутися до початку)

Закладки:

Доречно:

Категорії: Історіографія, Загальна
Теги: історіографія, археографія, вірменська громада, гравюра, Дашкечич Ярослав, Кам’янець-Подільський, місто, План Томашевича, східна торгівля, топографія

Коментарі

Залишити відповідь

Вам потрібно авторизуватися щоб залишити коментар, або зареєструватися

Кам'янець-Подільський історичний

Цитата

Розділи

Коментарі

Опубліковане

Найбільше коментарів

Пошук